Андрій Сидерський – викладач Yoga Workout Self-Adjustment System, художник, автор книг, перекладач езотеричних текстів – розповів про те, як він почав малювати.

 

Андрій Володимирович… Коли і чому ви сконструювали своє перше зображення у форматі «Психотронне мистецтво»?

— Я малюю змалку. Займаюся цим із трьох років. Навчався в ізостудії Наума Осташинського. Думав навіть вступати до художнього інституту, який зараз є Академією. Однак там було зрозуміло, що я з першого разу не наберу чинності з різних, скажімо так, організаційно-адміністративних нюансів…

Що ви маєте на увазі?

— Тоді був такий досить жорсткий розклад. Була квота для випускників Республіканської художньої школи.

Тут, у Києві?

— Так, яка на Сирці. А місця, що залишилися, займали ті, хто складав іспити після підготовчого відділення або просто так, але як правило, з першого разу не надходили, навіть якщо загалом усе було добре. Певні були так розумію регуляції. А другого-третього року я не мав – мені дуже не хотілося йти в армію, оскільки свій перший і другий клас я провів в інтернатах і, скажімо так, «соціалізацію» пройшов достатню. І ще раз все те саме проходити в радянській армії мені не хотілося. Тому вирішив, що в художній інститут я не вступатиму. Спробував у будівельний на архітектуру, але зрозумів, що будівництво – це не моє, і прив'язувати себе до радянського будівництва я не хочу, плюнув на мистецтво, вступив до КПІ, куди надходив гарантовано за дев'ятибальною системою, бо мав гарний атестат. Там були дві математики, а я математику добре знав і, звичайно, туди вступив.

А як малювання?

— Але все одно не припиняв малювати… Причому до школи Осташинського я потрапив, бо Осташинський мене сам туди зажадав. Наполіг, щоб батьки мене туди водили… Мені було три з половиною роки, він в автобусі побачив у мене пластиліновий літачок і одразу швиденько «наїхав» на маму, сказавши «Ви що? Дитина з такими здібностями! І де він?! Чому він досі не в мене у студії?!?». Ну ось так воно і пішло-пішло-пішло. Але я більше малював для себе якісь такі речі…

Потім робив роботи олією в такій сюрреалістичній манері. А потім трапилася така історія – у мене мама захворіла… Її прооперували, і потім вона проходила курси хіміотерапії, в результаті яких практично перестала працювати нормально печінка. І вона мене просто попросила: «Намалюй мені якусь картинку. Я знаю, що ти це можеш… Намалюй якусь картинку, яка б мене підтримувала. Хоча б морально».

І ви намалювали?

— Я посидів у якомусь такому медитативному трансі та побачив картинку. Зобразив її. І ця картинка у мами до кінця її життя завжди висіла в кімнаті. Прожила мама після цього років двадцять п'ять, мабуть... Печінка повністю, звичайно, не відновилася, але принаймні – це не заважало жити.

Що то було за зображення?

— Така квітка… Картинку теж я змалював олією і в такій манері, якійсь перехідній від сюрреалізму до якоїсь такої орнаментальної абстракції, чи що… Зараз я покажу цю картинку… Вона є на сайті, вона висить у мене вдома. Мама померла, вона вже зовсім старенька була, і я забрав собі цю картинку… У ході роботи над цією картинкою я зрозумів як це робиться, як саме «знімати» зображення з «внутрішнього екрану», що відповідає тій чи іншій реструктуризації простору, чи ретрансляції в простір якихось структуруючих принципів… І почав це робити…

Фото: Картина для матері

У вас вона у Facebook як фото профілю деякий час…

- Так. Це остання моя робота олією в такій манері.

Це який рік?

— Це 1991. Жовтень дев'яносто першого… А ще після цього була велика робота – я з нею кілька місяців порався – а ось після неї була перерва… довга… зараз я її знайду… теж у такій манері, але вже трошки у бік абстракції зрушена. Там перспектива була прибрана і все це було зібрано у такі зображення у площині… Ось вона! Це також 1991 рік. Який місяць я не пам'ятаю... Закінчив у листопаді, мабуть... Або у грудні. Всі. Після цього була абстракція. Але до неї – майже 10 років перерви.

Десять років?

— Майже так… До 2000 року. Тому що ми жили у хрущовці, маленькі діти… олія, розчинник…

Як кажуть: "не до пісень"...

- Не в цьому справа. Просто така, ну… сморід стояла, робітниця, що я зрозумів, – дітей цькувати не треба і припинив цим займатися. А потім, у двохтисячному році, один товариш із Дніпропетровська Сергій Міщенко попросив зробити роботу для нього, щоб підняти обороти його компанії. Ось це і була перша абстрактна робота. Називалася вона « Дивовижна пара чарівних звірів вторгається в поле долі » . За рік він підняв оберти у два з половиною рази. Після цього він сказав: « Так! Я зрозумів! Значить, зроби мені, будь ласка, серію робіт для офісу! » . Я зробив йому серію робіт для офісу досить багато. Теж, мабуть, йому сподобалося, як діють. Тому що після цього він сказав: О'кей ! Значить, давай так, я займаюся твоїми роботами, я виконуватиму функції арт-дилера » . І, власне кажучи, це з його подачі у мене були виставки у Великій Британії, Швейцарії, Німеччині, США… Він почав працювати на арт-ринку і спробував просунути там цей напрямок. Були цікаві, звичайно, результати… І в Москві були дуже цікаві тоді виставки. У нас тоді було все ще добре більш-менш. І в процесі роботи вже почали з'являтися люди, якісь через нього, якісь самі приходили, ставили завдання, просили там щось зробити для них, чи для бізнесу, чи для дому для сім'ї, чи для здоров'я. І на цьому матеріалі відпрацьовував принципи. Тобто – як ставити завдання, як формувати енергоінформаційні передумови, як знімати зображення з « внутрішнього екрану » , яке відповідає вирішенню цього завдання, і вигадував техніку, як це передавати на полотні…

Остаточний Дощ над Обителью Вічного Сну (1991)

Техніка передачі в цьому випадку, це більше фізика, правильно? Закони заломлення світла, кольору.

— Ну, власне, що таке картина? Картина це якась площина, де є певне поєднання форм і кольорів. І це поєднання форм і кольорів відображає падаюче світло і відображає також хвилі не оптичного діапазону, що падають на поверхню роботи. І, відповідно, відбита енергія формує у просторі, де є робота, певну структуру електромагнітного поля. І, можливо, не лише його. Я, насправді, за своїм досвідом і практикою йогічної, і по роботі з картинами, схиляюся до того, що Тесла мав рацію. Що ось ця першооснова світу, Акашо… ефір, справді існує все-таки, як би її не намагалися вичавити з наукових концепцій, і це працює! Сама собою структура енергетичного поля, яке формується відбитими від поверхні полотна вібраціями, вона якимось чином програмує простір в ефірному, базовому якомусь, буттєвому « матричному полі » . І завжди можна в цьому полі знайти, скажімо так, якийсь кодовий, абстрактний опис будь-якого явища, предмета, людини, дії, чого завгодно. навести. А далі – питання у тому, щоб обчислити якусь алгоритмічну послідовність дій, що дозволяє змістити ймовірність подій у напрямі реалізації поставленого завдання. І я знаю, як це робити за допомогою зображень.

А як ви розумієте, що, наприклад, коло, як геометрична фігура, сприяє, скажімо.

- Я цього не розумію. У моїх роботах немає символізму. Тобто це абсолютно не символічні речі. Це саме поєднання форм і кольорів, які впливають на електромагнітне поле та стан ефірної « підкладки » . Це не на рівні розуміння. Це лише на рівні знання. Мені байдуже, які фігури там будуть і як вони будуть розподілені. Мені важливо побачити цілісну картинку. Це дуже цікаво працює! Мозок - він як антена, він " знімає " інформацію і починає проектувати на " внутрішній екран " результат " медитативного пошуку " . І, коли процес йде, картинки на екрані змінюються . Вони модифікуються, вони підлаштовуються, уточнюються, якісь деталі додаються, якісь йдуть… І, зрештою, коли картинка зупиняється і перестає трансформуватися – я розумію, що так, я отримав результат. І просто переношу на полотно. А яку техніку при цьому використовую – ну, це залежить від зображення. І, в принципі, мені довелося вигадати техніку, бо я використовую нові матеріали, використовую акрил. Акрил дозволяє суттєво розширити спектр можливих прийомів. Тому що там і мальовничі прийоми, які застосовуються і в олійному живописі, і в акварельному живописі, і дозволяє якісь графічні елементи вводити туди… Хороший дуже матеріал – і щільність покриття, і обсяг фарби, тому що насправді є ще один аспект , Що програмується за рахунок вписування певних аспектів в об'єми фарби на полотні ... Тільки це вже не стільки до відображеного потоку має відношення, скільки до якогось, власне, властивості « скульптурності » , чи що, зображення, якийсь « рельєфності » ... І мені довелося придумати техніку теж під цю справу.

Найперша ваша картина, яку було продано, це та, про «Дивну пару чарівних звірів»?

— Ну так, цю картину було продано першою. Потім був проданий цілий комплект для офісу… Потім я робив велике замовлення для одного мого друга… Ну, це зараз він уже мій друг, у Дніпрі… Там замовлення було велике, і я добре його продав і багато заробив тоді… І потім воно пішло. пішло-пішло і зараз я вже навіть не згадаю…

The Five Magic Things

The Golden Line (2016)

The Transition (2015)

Нині це бізнес?

- Ні, це не бізнес. Бізнес це те, що дає постійний дохід. Нині це все одно залишається для мене творчістю. Допустимо, якщо немає продажів, я все одно не зупиняюся. Тому що мені самому цікаво отримувати всякі результати цікаві, цікаві… І зараз, припустимо, я в практиці йоги зосередився переважно на застосуванні хатха-йоги за призначенням. А призначення її було описано в « Хатха-йога прадіпіку » Сватмарами ( Свамі Сватмарама – йогічний мудрець, автор трактату « Хатха-йога прадіпіка » ) однією фразою: « Тільки заради досягнення раджа-йоги, хатха-йога має сенс » . Тобто тільки для того, щоб навчитися контролювати поведінку розуму, має сенс усі ці « екзерсиси » виконувати! І там дуже комплексний вплив виходить - і за рахунок фізіологічного впливу, і за рахунок " кодового " дії вправ ... Це цікавий такий процес ... І тільки в цьому плані мене зараз цікавить все, що я роблю як " йогствующий персонаж " .

Зараз я намагаюся, якщо вже « витягувати » зображення, то зображення, яке допомагає людям, що перебувають у просторі впливу картин, входити в стан, який Патанджалі ( систематизатор йоги, укладач роботи « Йога-сутри » ) охарактеризував як « вайрагья'м » - це фонова тиша - контроль процесів у галузі гамма-частот, це відчуженість – контроль процесів у сфері верхньої частини бета-діапазону, і це зупинка – зупинка внутрішнього діалогу, контроль процесів у галузі інтелектуальної обробки інформації, це процеси в мозку, які характеризуються нижньою частиною бета-діапазону . І якщо це виходить, тоді в людини починає активізуватися процеси альфа-діапазону, а далі в неї вже вхід у всякі цікавіші речі відкривається… І це мені цікаво, і я все одно це роблю. А якщо якісь конкретні завдання є, то виконую конкретні завдання.

 

Скільки картин висить у вас у домі?

— У мене на хвилиночку великий триповерховий будинок і на всіх поверхах висять картини. Усі вільні стіни завішані картинами. Їх там багато…

Про що вони?

— Все те саме – приведення простору у вібраційний стан, в якому природним чином людина, якщо вона резонує, входить у стан основи « раджа-йоги » , тобто основи, на якій далі можна розвивати здатність керувати діяльністю розуму, керувати емоційними станами, керувати внутрішнім діалогом, ну такі речі…

Чи були такі історії, коли люди, що гостювали у вас, повертаючись до себе додому, дзвонили і говорили про те, що в них у стані спостерігається щось незвичайне і вони теж хочуть собі картину?

— Це часто трапляється. Ну це як би норма.

Отже, після таких візитів до вас зверталися?

— До мене постійно звертаються. І ті, хто в мене займається, і ті, хто спілкуються зі мною. Якщо, звісно, можуть собі це дозволити. Тому що насправді в мене це дорого вартує все…

Скільки?

— Ну… Якось я не знаю, чи можна про це говорити…

А як хочете…

— Ну, скажімо так… Ціни дуже різні – залежно від формату, складності роботи, від її призначення… Але у будь-якому разі – не менше ніж п'ятнадцять тисяч…

В якій валюті?

- В євро. Але п'ятнадцять – це роботи невеликих форматів, на які не так багато часу йде. Формати більше – 25, 26 тисяч. Найсерйозніший продаж у мене був за 100 тисяч доларів, це одна робота пішла. А так – продаж від 35 до 80 – такий порядок цін.

У кого висить ця, найдорожча ваша картина?

— У бізнесмена на ім'я Михайло. Вона, до речі, у нього у Києві. Він має в Москві багато робіт, у Франції є мої роботи, але ця робота висить у Києві.

Чи було таке, що ви просто подарували картину?

- Так, регулярно буває.

А найпершу, не згадайте, окрім маминої?

— Ну, по-перше, я онукам дарую на дні народження картини. Тому що це ще й плюс для них, коли вони виростуть, адже ціни, я думаю, нижчими не ставатимуть… І для них на крайній випадок завжди є подушка . А так, я друзям дарую, тому ж Мишкові... Ще одному моєму другу, теж великому бізнесменові, якого звати Максим. Я досить часто роблю роботи і дарую друзям.

 

Якщо зовсім незнайома людина просила у вас картину у подарунок, чи були такі історії і чим це закінчувалося?

— Такі історії були, але я на таке не ведуся .

Тобто «фільтр» є?

- Звичайно. Якщо я дарую картину, то дарую її людині, яку я добре знаю і з якою мене щось пов'язує… А якщо просто так – ні, я так не роблю. Це буде неправильно. Одного разу я зробив такий експеримент. Я пішов назустріч цим численним проханням і на фейсбуці зробив типу як аукціон… Просто виклав фотографію роботи з майстерні і написав: « Хлопці, ось у Вас є шанс швидко вихопити її за невелику ціну » . Але все одно там моя постійна покупниця перебила всі ціни і забрала цю роботу. Вона, до речі, вже має колекцію, і вона собі в колекцію викупила цю роботу. Їй пощастило – все одно вийшло менше, ніж звичайна ціна – шість із половиною чи сім тисяч євро, щось таке, я точно не пам'ятаю… За такі гроші я не продаю роботи. Ну і люди, у яких зовсім немає можливості… все-таки не вийшло у них. Та я вважаю, що це неправильно. Тому що ринок є ринок. Він диктує певні умови, він сформований, є діапазон цін, є багато людей, які ці гроші заплатили, і взагалі-то нечесно по відношенню до них « скидати » роботи за безцінь. Просто некоректно. Один експеримент - о'кей, добре! Але в правило це не можна запроваджувати, бо так погано!

Виставки ... Де для вас був найуспішніший досвід і чому?

- Вони всі цікаві. Вони трохи різні. У мене була виставка, велика перша виставка в якій я брав участь, в Лондоні в Олімпія Гранд Холл арт - шоу On the Wall. Там було понад дві тисячі авторів представлено і я просто зрозумів, що те, що я роблю, це не аматорство, не дилетантизм, і що критика та професіонали до цього ставляться з розумінням та приймають. Там було аж до того, що організатори виставки попросили одну з моїх робіт повісити так, щоб вона зустрічала відвідувачів та налаштовувала їх у правильному руслі. І це не тому, що там їм щось розповіли. Це просто вони ходили, дивилися-дивилися і сказали: « Ось цю роботу можете ось сюди переважити, тому що це для нашої виставки буде дуже корисно » . Потім дуже цікавою була персональна виставка в Лондоні, в галереї Gallery in the Cork Street – недалеко від Королівської Академії Мистецтв. Там мені цікаво було подивитися на реакцію професійних художників. Вони ходили, дивилися, нігтем пробували картинку ... Потім питали: " Як ти це робиш взагалі?!? Розкажи! » . Причому викладачі Академії мистецтв, такі дядьки по 50-60 років, які розуміються на матеріалах, розуміються на техніці... Вони кажуть: « Як ти це робиш взагалі?!? » … Дуже хороша була виставка нещодавно, до речі, у Києві…

У Музеї історії?

- Так. Дуже гарна реакція. Постійно приходили люди, причому було зрозуміло, що люди використовують роботи за призначенням. Тобто люди приходили, сиділи там годинами, медитували, якось відловлювали ці ефекти. І найцікавішою була реакція працівників музею – зал з моїми роботами був якраз поряд з офісним блоком, і вони говорили, що як добре, що ми ходимо до цієї зали, це допомагає нам працювати і дуже подобається, що ця виставка у нас тут . Це була, до речі, перша виставка в Україні. Були виставки в Англії, у Лондоні, у маєтку Wotton House – будинку першого посла Великобританії в Україні, у Нью-Йорку, в Amsterdam Whitney's Gallery, доньці колишнього мера міста, у Мюнхені у великому муніципальному просторі… Усі, що були, були дуже цікаві . Я, до речі, думав до якогось моменту, що психотронну абстракцію я першим вигадав і сформулював.

А виявилось?

— Раджастан… 16-17 століття… Може, традиція раніше сформувалася… У будь-якому разі вона є, існує. Люди роблять ці роботи, використовують їх у медитації… Це вже все з « бородою » , все давно працює…

Ви про це нещодавно дізналися?

- Так. І нещодавно відкрив для себе Хільму Аф Клінт. ( Художниця та містик, перший представник абстрактного живопису ) - одного з найбільш ранніх проявів абстрактного мистецтва нового часу ) почала виконувати абстрактні роботи. Але, на відміну від Кандинського та Малевича, які відкрили психологічну та філософську абстракцію, символічну, кодову абстракцію, вона робила реально психотронні речі… Хільма Аф Клінт створювала абстрактні роботи до Кандинського та Малевича, як виявилося…

І вона, до речі, заборонила у заповіті показувати ці роботи ще двадцять років після смерті.

— Вона мабуть підозрювала, що знайдеться ще хтось, хто до цього дійде. До цієї ідеї саме абстрактного мистецтва... Вона мала рацію, і наші співвітчизники успішно реалізували цей чудовий проект.

Андрію Володимировичу, як відбувається замовлення картини?

- Розповідаю! Один мій друг мав у якомусь із кризових моментів дуже важкий період переходу в інший бізнес, він дуже сильно втомлювався і перестав спати. Він прийшов до мене і каже: Тут така справа, я не можу спати. Просто не можу спати! Вже я виснажений весь і просто не знаю, що з цим робити... Може чогось придумаєш? » . Я відповів, що о'кей, придумаю. Посидів-посидів, вирахував зображення, за пару тижнів зробив йому картинку! Він приїхав, взяв картинку, задоволений поїхав… Десь через місяць вони приходять разом із дружиною, і він мені каже… « Слухай… Тут у нас така проблема з твоєю картинкою… » . Я говорю: « Яка проблема? Що не працює? » ... « Та ні, працює! Проблема у тому, що спиться дуже добре! Але... сексу немає! » . Я говорю: « У сенсі? » ... « Ну ми тільки доходимо, тільки падаємо на подушку ... і вимикаємось повністю! І вранці вже прокидаєшся, коли треба бігти на роботу… І нічого із цим неможливо зробити! » . Я кажу: « Чекай… Ти що мене попросив зробити? Ти хотів виспатися? Я зробив! » … « Так так! Все добре! Але що робити тепер? Ми перевірилися за всіма лікарями… Все ідеально! Все нормально! Тільки якось треба це питання вирішувати!!! » . Я говорю: « Слухай… Відсуньте ліжко на метр від стіни, де висить картина! » . Всі. Все збалансовано! Це кумедна історія. Таких було кілька. Але ця найвеселіша. Були більш серйозні ситуації. Просять, наприклад: « У мене складна ситуація у житті… З бізнесом, з конкуренцією, мені треба якось ефективність дії підвищити! » . Це часто буває.

А чи бувало, що людина замовляла зображення, щоб використовувати його на шкоду іншим людям?

— Я не займаюся такими речами. І взагалі дуже сильно фільтрую людей, яких підпускаю до себе із запитами на зображення. Ось було замовлення ще у будинок двоповерховий, щоби на верхній поверх не проходили небажані гості. Я зробив. Триптих - " Потрійна гра з п'ятьма невідомими " . Але за деякий час цей товариш попросив відкоригувати роботу. Бо нагору піднімалися лише члени родини. Навіть друзі не могли, почувалися незручно і йшли вниз. І довелося робити компенсуючий триптих, який цю справу збалансував. Але! Коли його підставили і до нього прийшов УБЕЗ розбиратися з документами, вони не змогли перебувати в кабінеті. Вони посиділи в кабінеті трошки, потім сказали, мовляв, ми підемо вниз, а Ви носите нам документи! І хоч це порушення їхніх інструкцій, проте – факт. Так було.

Як ваша робота йога відображається на картинах?

— Я зараз почав робити роботи, які функціонують щільніше та ефективніше. Радикальніше. Знов-таки, тому що з'явилися хлопці, які в мене вчаться, у них пішли картинки, вони почали їх робити і добре у них це виходить успішно, правильно. Вважаю, що розширення діапазону охоплення відбувається. Якось намагаюся їх підтримувати. І лайки ставлю, якщо знаходжу десь в інтернеті. Тобто розумію, що напрямок є, напрямок заявлений, напрямок уже пішов і особливо якось вкладатися в популяризацію мені вже не потрібно. Так само ті нові і радикальніші аспекти, які я знаходжу, я теж притримую і вже нікому не розповідаю, як я це роблю. Хто вирахує – окей! Але поки що ніхто не вирахував…

Щоб подібні зображення з'являлися, і ти міг «знімати їх із внутрішнього екрану», потрібно бути сильним практиком йоги?

- Не обов'язково. Є люди, які талановиті від природи. Особливо молодь зараз – у них мозок дуже цікаво працює, дуже цікаво налаштований у багатьох. І вони обчислюють якісь речі легко, для яких нашому поколінню довелося 20 років орати. І в плані практики, і в плані мистецтва зараз найцікавіші явища серед молоді, і я дуже радий, що стався якийсь стрибок в еволюції свідомості, і з'являється все більше і більше таких людей.

І все-таки, між вашою психотронною технологією конструювання функціональних зображень і йогою стоїть символ рівності?

- Так. Це пов'язані речі. І, дійсно, слово " мистецтво " це трохи не те - це технологія. Мистецтво – це вираз себе. А тут себе потрібно максимально прибрати, виходячи з цього горезвісного стану « Вайрагія » - тиша, відчуженість, зупинка внутрішнього діалогу. І я б умовно сказав, що це сутнісні прояви, а не особистісні. У мистецтві бувають майстри, які « звідти » діють… Але ж це інше.

Все-таки повернуся до питання про перспективу...

— Я особливо не буду перспективою. Просто працюю і не морочуся, що буде. Так само, як і з цим « йогством » – роблю те, що відчуваю доцільним та своєчасним, якщо не можу цього не робити. Якщо можу не робити… Тільки я трудоголік, тож взагалі нічого не робити у мене не виходить.

Андрію Володимировичу, а що найголовніше?

- Найголовніше? Почуття гумору. Почуття гумору та оптимізм. Тому що без цього… можна не встигнути…

 

Розмовляв: Слава Варда для STYLER